(ua) Підприємство виявило, що на суму податку в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміт ПДВ) на яку юридична особа має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, накладено арешт шляхом блокування. Арешт накладено ухвалою слідчого судді постановленою за клопотанням прокурора у межах кримінального провадження, на підставі того, що є необхідність забезпечення у майбутньому можливої конфіскації майна або забезпечення цивільного позову з метою відшкодування спричинених державі збитків, а також з метою збереження речових доказів. Водночас кримінальне провадження, в рамках якого накладено арешт, не стосується жодної посадової особи даного підприємства, крім того, відсутні данні, що суми ПДВ відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та набуті кримінально-протиправним шляхом. Наприклад, в ухвалі вказувалося: «слідчим суддею під час дослідження матеріалів клопотання встановлено, що ряд підприємств дійсно можуть входити до складу однієї транзитно-конвертаційної групи…» – зазначення окремих доказів по кожній юридичній особі відсутнє. Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до п. 200-1.7. ст. 200-1 ПК України кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість. Пункт 200-1.5 ст. 200-1 ПК України визначає, що з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді. Фактично, сума ліміту є сумою податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні, тобто показником, який обчислюється за формулою та становить певний ліміт, який не можливо перевищити під час реєстрації податкових накладних. Сума ліміту є абстрактним, розрахунковим показником, який не є грошима чи цінностями, а тому арештовані суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміти ПДВ) не є майном в розумінні ч. 10 ст. 170 КПК України. Таким чином, арешт на ліміт, на який можливо зареєструвати податкові накладні, накладено з порушенням кримінального процесуального закону, без урахування принципу верховенства права та практики Європейського суду з прав людини. При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Одночасно при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173, 174 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідно до ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Отже, в умовах реалізації сторонами конституційного принципу змагальності і свободи в наданні ними суду своїх доказів, слідчим суддею мають бути встановлені фактичні дані для висновку про відсутність обставин, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння та обумовлювали арешт лімітів ПДВ.