По вишуканій, гарно обставленій квартирі ніби пронеслися грабіжники. Вивернуті нутрощі столів, шаф, комодів валялися по всій підлозі, перевернуті матраци з білими простирадлами й подушками збилися в одну купу, мов налякані овечки, крупи й сіль хрустіли під ногами метушливих і горластих чоловіків.

Посередині широкої світлої зали стояв круглий стіл, накритий білосніжною скатертиною, а на ній зеленіла гірка американських доларів. Пачки доларів заворожували й притягували до себе масні погляди непрошених гостей. Кожен хотів то помацати, то потримати в руках валютні цінності, й майору міліції Зубкову доводилося відганяти своїх підлеглих від столу, мов мух від повидла. Колишній власник доларів, видно, був людиною акуратною: кожні десять тисяч доларів були дбайливо перев’язані гумкою й запаковані в целофан, потім десять таких пачок були складені в блок і знову ретельно упаковані в целофан. Зубков, описуючи все це багатство в протоколі обшуку, невдоволено кректав, копилив губи, інколи неголосно матюкався. Він, як і кожний справжній «опер», на дух не переносив писанину, а тут довелося не тільки складати протокол, а ще й писати його українською мовою.

– Ковальчук, шуруй сюда! – гукнув майор свого колегу.

– Слухаю, Єгоре Володимировичу.

– Микола, ти ж у нас настоящій украінєц?

– Так. А в чому питання?

– Ти вот што, пєрєвєді мнє. Как будєт на вашей мові целофан?

– Салофан, товариш майор! – Ковальчук подумки посміхнувся з хитринкою.

– Са-ло-фан, – протяжно проговорив майор. – Ну і мова у вас, хохлов, странная: всьо про сало, – зауважив Зубков і почав розписувати: – Десять тисяч доларів, загорнуті в салофан. Десять пачок доларів, загорнуті в салофан…

Після обшуку Зубкова викликав до себе генерал. Майор докладно доповів про результати операції. Генерал був дуже задоволений:

– Зубков, молодець! Значить так, скоро буде День незалежності – будемо просити президента нагородити тебе на це свято медаллю чи орденом.

– Вот би здорово, товарищ генерал!

– А тепер швидко готуй мені рапорт, бо на інформацію чекає міністерство, – дав команду генерал.

Майор Зубков, весь окрилений, полетів виконувати розпорядження. Хто керував операцією? – Зубков! Хто знайшов мільйони доларів? – Зубков! Хто молодець? – Зубков! Він швидко склав рапорт, куди перекочував і «салофан».

Столичне начальство пропустило, а в міністерстві свіженьке слово не помітили, бо з новим президентом прийшло й нове начальство, і всі вони вийшли із землі донецької, де українську мову любили, мов кіт цибулю, а тому «салофан» був сприйнятий ними, як щось нормальне й природне.

Якось у міністерстві схаменулися, що приспіла пора похвалитися перед народом успіхами міліції в боротьбі з корупцією, а тому інформацію про долари, знайдені у столичного чиновника, передали в прес-службу. Там хлопці були грамотнішими, але й вони призадумалися: якщо професіонали документально зазначили, що долари були загорнуті в «салофан», то, значить, це неспроста. Гадали-думали – і вирішили, що це якийсь новітній матеріал.

З прес-релізу «салофан» перекочував у газети й теленовини та й став одразу надбанням народу. Але тут збурилася наукова й патріотична громадськість! Ґвалт піднявся серйозний. В міністерстві почали шукати винного. Ним виявився майор Зубков.

Коли настав День незалежності, в указі президента України прізвище майора Зубкова серед нагороджених не значилося.