Особливості прийняття спадщини особою, що постійно проживає із спадкодавцем
За фабулою справи №204/2707/19, син спадкодавця в 2019 році звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування відповідного запису в спадковому реєстрі.
Спадщина була оформлена на сестру спадкодавця, яка на момент смерті постійно проживала з ним.
На переконання позивача, єдиним спадкоємцем першої черги за законом є він. Оскільки, на момент смерті батька позивач був зареєстрований у будинку разом із спадкодавцем, то на підставі статті 1268 Цивільного кодексу України, він прийняв спадщину після померлого батька, оскільки від неї у встановленому законом порядку не відмовлявся.
Рішенням суду першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задоволено, свідоцтво про право на спадщину визнано недійсним, а реєстраційний запис скасовано.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду справи дійшов наступного висновку:
Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Статтею 29 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Так, на час відкриття спадщини після смерті батька його будинок не був постійним місцем проживання позивача, хоча він був зареєстрований у цій квартирі і право його проживання у ній не обмежувалось. Натомість, з 1993 року позивач пішов проживати за іншою адресою, створив нову сім`ю. В утриманні спірної квартири участі не брав.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Водночас, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Таким чином, Верховний Суд постановив, що оскільки позивач не прийняв спадщину, його права, у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину на ім`я тітки, не порушені. А тому cуди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в Спадковому реєстрі.