Згідно Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII у редакції від 16.07.2020 р. (далі – ЗУ «Про інформацію») право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Сторони такого Договору можуть іменуватися як Розголошувач та Отримувач (інформації). Стаття 21 ЗУ «Про інформацію» поділяє інформацію з обмеженим доступом на: 1) конфіденційну, 2) таємну, 3) службову інформацію. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Що мається на увазі під «обмеженням доступу до інформації» - має бути не лише Договір про конфіденційність, також роботодавцю слід встановити режим роботи з конфіденційною інформацією (порядок віднесення інформації до конфіденційної, порядок надання доступу до неї, призначення відповідальних за дотримання режимності інформації осіб тощо). Без чіткого алгоритму дій неможливо зафіксувати порушення законодавства України про інформацію яке тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України (ст. 27 ЗУ «Про інформацію»). Ст. 30 ЗУ «Про інформацію» передбачає підстави звільнення від відповідальності серед яких наступні: ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (наприклад, якщо продукт несе загрозу здоров’ю громадян чи суспільству). А також додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів, що не є предметом аналізу цієї статті. Якщо порушено умови конфіденційності за договірних відносин, Розголошувач може використати можливість затримати (скоротити) певну виплату за основним договором на користь порушника як штрафну санкцію. Однак, такі дії мають бути передбачені в основному договорі з працівником та в Договорі про конфіденційність. Усталеної практики притягнення до відповідальності в судовому порядку немає, таким чином, залишається можливість звернення до суду чи/або невиплата грошей з посиланням на порушення умов Договору про конфіденційність. Щодо розірвання трудових відносин, то серед підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця, передбачених ст. 40 КЗпП, розголошення конфіденційної інформації не наведено. Кодекс законів про працю України (КЗпП) не містить поняття комерційна таємниця. Підприємство може розробити внутрішній нормативно-правовий акт та затвердити його відповідним наказом і ознайомити з ним працівників. Конфіденційна інформація має бути викладена так, щоб працівники мали чітке (що усуває неоднозначне тлумачення), уявлення про яку саме інформацію йдеться. Наступною вимогою є належна фіксація факту розголошення конфіденційної інформації працівником. Окрім того, для стягнення будь-яких збитків у судовому порядку, необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок із фактом розголошення та їх розмір.